Ідея створення нових наукових археологічних осередків, позбавлених недоліків закостенілої академічної системи, виникла в середовищі археологів ще наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ століття. Її втіленням стали перші наукові кооперативи. Зокрема, 1989 р. у Києві постав Науково-виробничий кооператив «Археолог», яким тривалий час керував відомий український археолог Василь Бідзіля. У Львові 1991 р. завдяки зусиллям Василя Івановського було створено Державне наукове мале підприємство «Рятівна археологічна служба», яке, змінивши організаційно-правову форму господарювання і підпорядкування, існує донині.
 
Липень 1991 р. – квітень 1994 р. 

Krit 4Відповідно до Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР» від 27.03.1991 р., Постанови Ради міністрів УРСР від 22.09.1990 р. № 278 «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» та на підставі угоди від 05.05.1991 р. укладеної між Інститутом суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України), Львівським історичним музеєм (тепер Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський історичний музей») і Українсько-американським фондом «Сейбер-Світло» було створено Державне наукове мале підприємство «Рятівна археологічна служба». Його зареєстрували Розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 17.07.1991 р. № 917. Ця дата і стала днем народження «Рятівної археологічної служби».

На цьому етапі археологічні дослідження, переважно розвідкові роботи, зосереджувалися на теренах Західної України, в районах будівництва меліоративних систем і підвідних газопроводів. Найбільш вагомим досягненням тоді стало проведення у Львові у 1992 р. рятівних археологічних розкопок на місці будівництва готелю “Золотий Лев”, які до сьогодні залишаються одними із наймасштабніших досліджень у місті.

Ще одним здобутком став вихід у 1993 р. першого числа журналу «Studia Archaeologica», покликаного висвітлювати проблематику археології та давньої історії України.  

У цей час колектив Центру складався лише з кількох осіб. Для виконання досліджень залучали фахівців-археологів з інших наукових, освітніх і музейних установ України. 

 
Квітень 1994 р. – березень 1998 р. 

Згідно з Декретом Кабінету міністрів України від 31.12.1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» та відповідно до розпоряджень Президії АН України (тепер НАН України) від 04.03.1993 р. № 400  «Про впорядкування діяльності в АН України суб’єктів підприємницької діяльності» і від 19.04.1993 р. № 953  «Про перетворення Державного малого наукового підприємства «Рятівна археологічна служба»  було змінено організаційно-правову форму господарювання з державного підприємства на державну організацію і перетворено у Науково-дослідний інноваційний центр «Рятівна археологічна служба» при Інституті українознавства АН України.

Під час економічного занепаду середини 90-х років ХХ ст. через брак замовлень діяльність Центру іноді призупинялась. 

У 1996-1997 рр. відбулося пожвавлення у роботі, пов'язане із будівництвом з’єднувального нафтопроводу НПК «Південний» – Західна Україна. Разом із Міжнародним благодійним фондом «Скарби Русі-України» було виконано великі обсяги пам’яткоохоронних робіт (археологічні розвідки і рятівні археологічні розкопки) на території Львівської, Одеської, Тернопільської та Хмельницької областей. 

У 1997 р. на площі Старий Ринок у Львові, на місці будівництва торгового центру «Перун», розкопано рештки чинбарського комплексу.

Важливим здобутком Центру стало також проведення у 1997-1998 рр., в рамках підготовки до святкування 1100 річчя з дня заснування міста, археологічнихдослідженнь на теренах давнього Галича – столиці Галицько-Волинського князівства.

 
Березень 1998 р. – лютий 2006 р. 

Розпорядженням Президії НАН України від 11.08.1997 р. № 1298 «Про перепідпорядкування Науково-дослідного інноваційного центру «Рятівна археологічна служба» при Інституті українознавства НАН України» змінено підпорядкування і назву центру на Державний регіональний науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України.

У 1998-2002 рр., як і у попередній період, кількість виконаних археологічних досліджень була незначною через повільний економічний розвиток країни. Починаючи з 2003 р. зросли обсяги проектування нових нафто- і газопроводів, автомобільних доріг, волоконно-оптичних ліній зв'язку та, відповідно, збільшилась кількість виконаних Центром археологічних вишукувань (розвідок). На території західної і центральної України обстежено траси майбутніх нафтопроводів Жулин–Надвірна, Броди–Плоцьк (українська частина), лупінгів вздовж нафтопроводу Кременчук–Снігурівка–Августівка, магістрального газопроводу на ділянці Богородчани–Ужгород, нової концесійної автодороги Львів–Броди, автодоріг в обхід населених пунктів Астей, Городок, Олесько, Ракошино. 

Для техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) розвитку автомобільних доріг за напрямками Київ–Одеса, Харків–Сімферополь, Київ–Ягодин, Ульянівка–Херсон–Сімферополь, Київ–Харків–Дебальцеве–Ізварине у 2004-2005 рр. фахівці Центру підготували вихідні дані про об'єкти археології та розробили передпроектні пропозиції щодо виконання археологічних вишукувань (розвідок).

Впродовж 2004-2005 рр. експедиції Центру провели масштабні рятівні археологічні розкопки на різночасових пам'ятках під час будівництва автодоріг в обхід міст Бучач і Городок та нової концесійної автодороги Краківець–Львів. 

На цьому етапі суттєво розширились територіальні межі діяльності Центру, сформувалося його професійне ядро, було окреслено головні принципи організації і виконання археологічних досліджень у зонах господарської діяльності, розроблено основні вимоги до оформлення та подання їхніх результатів.

 
З лютого 2006 р.

Logo 2З прийняттям Законів України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.), «Про охорону археологічної спадщини» (2004 р.), ратифікацією Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) (2003 р.) та через  розширення сфер діяльності назріла необхідність внести зміни у статутні документи Центру. Розпорядженням Президії НАН України від 27.01.2006 р. № 46 «Про перейменування Державного регіонального науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України» було затверджено нову редакцію статуту Центру, його теперішню назву – Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба” Інституту археології НАН України, а також логотип і фірмовий знак.

У березні 2006 р. було створено Закарпатську (м. Ужгород) і Подільську (м. Вінниця) філії Центру для організації та виконання археологічних досліджень на території Вінницької і Закарпатської областей.

Вперше у своїй історії Центр розпочав виконання досліджень на Лівобережжі, а проведення археологічних робіт у зонах проектування та будівництва лінійних об’єктів стало приорітетним напрямком діяльності.

За цей час археологічні роботи вже проведено у таких великих інфраструктурних проектах як: рекострукція автодоріг Київ–Чоп, Київ–Харків–Довжанський, проектування Великої кільцевої автомобільної дороги навколо Києва, будівництво повітряних ліній електропередач (ПЛ) ПЛ 750 кВ Рівненська АЕС – Київська та заходу ПЛ 750 кВ ЧАЕС-ХАЕС на ПС 750 кВ Київська, будівництво ПЛ 330 кВ Дністровська  ГАЕС  – Бар з  реконструкцією ПС 330  кВ  «Бар». 

У ході будівництва автодоріг в обхід смт. Олеська, с. Грушів, будівництва шахти «Любельська» № 1-2 розкопано понад 35 000 м2 територій давніх поселень.  

Підготовано матеріали для ТЕО розвитку автомобільних доріг, будівництва ПЛ 330 кВ – 750 кВ, магістральних нафтопроводів і газопроводів та для розробки генеральних планів населених пунктів. 

З 2007 року Центр знову відновив дослідження на теренах Львова. Масштабні рятівні розкопки було проведено у центральній частині міста на вулицях Веселій, Вірменській, Краківській, Лесі Українки, Льва, І.Федорова.   

Нині Центр динамічно розвивається та працює і в інших напрямках – представляє результати археологічних робіт через виставкову та видавничу діяльність, бере участь у науково-дослідницьких проектах, у тому числі міжнародних. 

Виявом тісних партнерських стосунків стало укладення низки договорів про наукову співпрацю: з Музеєм Замойським в Замості (Польща, 2010 р.), Інститутом історії матеріальної культури Російської академії наук (2011 р.) Фондом Жешівського археологічного осередка (Польща, 2011 р.), Інститутом історії Національної академії наук Білорусі (2012 р.), Історичним музеєм міста Ісперіх (Болгарія, 2013 р.), Музеєм Археологічним у Кракові (Польща, 2014 р.), Музеєм Любельським у Любліні (Польща, 2014 р.), Університетом Марії Кюрі-Склодовської (Польща, 2015 р.).

У 2010 і 2015 роках Центр успішно пройшов державну атестацію науково-дослідних установ НАН України, що є оцінкою його ефективної наукової діяльності.