скарб13 resizedВиставка “Врятовані скарби підземного Львова” – це понад 500 археологічних знахідок від VII-X до XIX-XX століть з розкопок сорока однієї ділянки в історичній частині Міста Лева. Понад півтора роки  виставка “мандруватиме” Польщею. Але що далі? Адже це лише крихітна частка унікальних археологічних фондів львівського НДЦ «Рятівна археологічна служба».

В листопаді минулого року в Музеї археологічному в Кракові відкрилася виставка «Врятовані скарби підземного Львова» за матеріалами охоронних розкопок, що їх здійснював протягом останніх 15 років Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» (Львів) Інституту археології НАН України. 

Відреставровані кахлі, керамічний посуд, скло, предмети щоденного вжитку – від ложок і ножів до дитячих іграшок, а також окремі унікальні знахідки розкривають історію міста та розповідають про щоденне життя львів’ян від часів заснування Львова до початку 20 століття. Серед цікавинок – статуетка блазня 14 століття, срібна таця 15-16 століть з гербом Львова та Мандиліоном, два скарби – один зі схованими у горщику хрестами-енколпіонами та іконками (13-15 ст.), другий – з монетами австро-угорської доби.

Експозиція супроводжується репродукціями мап Львова 17-19 століть, фотоматеріалами й текстами українською та польською мовами. Вітрини і стенди розташовані просто по периметру зали, але так, що відвідувач ніби зазирає у виокремлені «закутки» міста, де за рогом – вулиця чи площа, будинки чи собор. Над оформленням експозиції працював польський дизайнер Марек Гроссе, якому вдалося перетворити велику залу з високою стелею на затишний простір, де почуваєшся комфортно для тривалого, без поспіху, огляду предметів і читання чималеньких текстів.

Виставка  проходить під почесним патронатом Маршалка Малопольського Воєводства і Генерального консула України в Кракові та за підтримки Львівської міської ради. На відкритті були присутні українські та польські дипломати, колектив НДЦ РАС, польські археологи, музейники, журналісти. До 31 березня виставка експонується в Музеї археологічному у Кракові, а далі вирушить до Любліна (вересень – листопад 2016), Варшави (січень – березень 2017), Вроцлава (квітень – червень 2017). Фінансову підтримку надали Музей археологічний у Кракові, сам НДЦ РАС та будівельна корпорація “РІЕЛ”.

Здавалося б, на перший погляд, ситуація звична – чимало виставок або окремих предметів з українських колекцій експонувалося за кордоном. Однак не забуваймо, що мова не про музей. Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба», що підпорядковується Президії НАН України, до останнього часу мав інші завдання – здійснення науково-дослідних, організаційних, координаційних заходів у сфері виявлення, вивчення, охорони, консервації та реставрації об’єктів археологічної спадщини. Організація має значний досвід виконання археологічних робіт у зонах проектування і будівництва лінійних об’єктів (нафто- і газопроводів, автомобільних доріг, ліній електропередач тощо), а також суцільного археологічного обстеження території. В межах проекту «Археологічний кадастр України. Львівська область» у 2008-2012 рр. археологи обстежили понад 540 кв.км території Львівської області, виявлено та задокументовано місця розташування понад 1000 нових археологічних об’єктів. Врешті, крім звітів і наукових публікацій за 24 роки існування НДЦ РАС сформував унікальну колекцію археологічних знахідок, що нараховує нині близько 20 тис. одиниць зберігання. Відповідно, постало питання: знахідки є де зберігати, але що з ними робити далі?

На перший погляд, логічно було б передати колекцію котромусь зі львівських музеїв. Інститути НАНУ є постійними джерелом музейних предметів та інших матеріалів (як-от інтерв'ю, зібрані етнографічними експедиціями), які можна використовувати в музейній роботі. Однак цей потенціал використовується слабко, зокрема, через обмеженість музейних площ (музеї не готові зберігати масовий матеріал) та брак ресурсів навіть для підготовки тимчасових виставок, не кажучи вже про регулярне оновлення довготермінових експозицій. В результаті більшість матеріалів надовго лишається у фондах та архівах, доступ до яких іноді буває важко отримати навіть дослідникам. 

Тому науковці РАС обрали інший шлях. Минулого року Президія НАН України затвердила розроблене працівниками НДЦ РАС Положення про археологічні фонди, створені з метою забезпечення умов для належного зберігання і популяризації археологічної спадщини Львова. Центр почав опановувати нові навички – музейні: знахідки з охоронних розкопок Міста Лева стали цікавим виставковим ресурсом для закордонних колег і Музей археологічний у Кракові підтримав ідею спільної виставки.

Кураторами проекту стали директор Музею археологічного в Кракові Др. Яцек Гурський та Наталя Войцещук, науковець НДЦ РАС, фахівець з археології раннього залізного віку. З українського боку вона відповідала за всі етапи реалізації – від концепції, відбору та забезпечення реставрації предметів до побудови виставки. Слід зауважити, що науковці центру до цього не мали досвіду оформлення необхідної документації на вивезення творів для експонування за кордон, а також фактично не мали досвіду виставкової роботи. Оцінити їхні зусилля зможе лише той, хто на практиці пройшов весь процес пошуку партнерів, оформлення страхування, дозволів на вивезення, упорядкування тисяч фотографій для митниці (на них досі вручну пишуться інвентарні дані, ставляться підписи і печатки) тощо, не маючи ні зайвих робочих рук, ні коштів для того, щоб передоручити ці справи спеціалізованій компанії. Врахуйте і те, що після численних реорганізацій в українських міністерствах та службах нерідко можна натрапити на недосвідчених працівників, які не в змозі ні оперативно зреагувати, ні дати чітку відповідь, хто за що відповідає, які саме документи потрібно підготувати тощо. Хронічний брак фінансування та замкнене бюрократичне коло можуть раз і назавжди відбити бажання продовжувати таку роботу.

Спільними зусиллями проект вдалося реалізувати. Термін виставки у Кракові добігає кінця, але на врятовані скарби підземного Львова вже чекають інші міста Польщі, а на завершення турне, сподіваємося, – і сам Львів. Але що далі? Можливі кілька варіантів. Перший – залишити все як є. Тобто після експонування розкласти знахідки в «рідні» коробки у фондах і залишити тихо вкриватися пилом віків. Другий – заснувати власний музей або принаймні знайти постійне приміщення для проведення виставок. Знавці зауважать, що у Львові вже є археологічні експозиції – у Відділі археології Львівського історичного музею та в Археологічному музеї Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича. Однак перша присвячена історії краю в цілому, а сама експозиція давно не оновлювалася. Друга ж має навчальний характер, музей не працює для широкого загалу. Так чи інакше, колекція археології Львова, зібрана НДЦ РАС, варта окремої експозиції. Адже в цих 20 тисячах знахідок “зашита” ціла історія міста й повсякденного життя містян.

Поки готувався цей текст, в мережі з’явилася публікація музеолога, віце-президента Українського комітету ІКОМ Зеновія Мазурика до дискусії про створення Музую історії Львова. Поділяючи думку З.Мазурика про те, що такий музей давно на часі, особливо з урахуванням туристичної складової у розбудові міста, хотілося б додати: Львів має усі ресурси і висококваліфікованих фахівців для заснування інноваційного Музею Міста Лева, бракує політичної волі. Хочеться сподіватися, що львів’яни візьмуть до уваги вельми невеселий досвід Києва. Музей історії Києва, дивом не розформований після вигнання з Кловського палацу, досі залишається напівпримарним закладом культури з низкою більш або менш активних філій, хоча міг би стати ключовою інституцією на культурній мапі міста, центром тяжіння для всіх киян, включно з тими, хто щойно переїхав до столиці, а також взяти під свою опіку важливі археологічні та архітектурні об’єкти.

Колекція НДЦ РАС та документація з археологічних розкопок на території міста могли б стати тим ресурсом, на базі якого можна реалізувати пілотні проекти майбутнього Музею Львова. Адже місто без свого музею – це місто без обличчя й без пам’яті, місто, що не має поваги до своєї історії. А хто, як не археологи, можуть розповісти, з чого вона починалася?

Авторка висловлює щиру подяку директору Музею археологічного в Кракові пану Яцеку Гурському, директору НДЦ РАС пану Олегу Осаульчуку та кураторці проекту пані Наталі Войцещук за можливість відвідати виставку та за додаткові матеріали для цієї публікації.

Катерина Чуєва 

Координаторка Секції археології 
та давнього мистецтва ІКОМ України, 
член Президії ІКОМ України

 

«Музейний простір»